Галина Івашків,
докторка мистецтвознавства,
провідна наукова співробітниця
Інституту народознавства НАН України
Збірка писанок Музею етнографії та художнього промислу: особливості декору
Унікальним явищем нашої культури, справжнім національним символом здавна була і залишається писанка, історія появи якої сягає прадавніх часів. Одним із її найбільших зібрань є відповідний фонд Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, а його частина (250 пам’яток) є об’єктом цього дослідження «Українська писанка в європейському культурному просторі», яке стало можливим завдяки підтримці Українського культурного фонду.
Задовго до християнства яйце набуло символічного, а згодом і культового значення у давніх народів, адже було символом сонця, світла і тепла, джерелом життя. У часи християнства писанка уже постає як необхідний атрибут підготовки та святкування Христового Воскресіння. Писанку називали «домашнім талісманом» (М. Сумцов), апотропейоном (В. Щербаківський), «талізманом» або «знаменем, який творить зміст двох релігійних світоглядів» (Д. Горняткевич).
Одним із перших на важливе значення українських писанкових візерунків звернув увагу Федір Вовк під час виступу 1874 р. на Третьому археологічному з’їзді1, згодом виходять друком альбоми О. Косач2, П. Литвинової3 та Промислового музею у Львові4. У кінці ХІХ ст. з’явилася низка важливих досліджень, зокрема О. Кольберга5. М. Сумцова6, Ф. Крчека7, М. Кордуби8, Б. Сокальського9, розширений каталог про колекцію писанок музею К. Скаржинської10. 1904 р. було опубліковано четверту частину знакової праці В. Шухевича «Гуцульщина» (у 5‑ти частинах) ‒ в житті та побуті мешканців краю одним із найбільш яскравих поруч із Різдвом було святкування Великодня11.
Декілька важливих наукових досліджень про писанкарство з’явилося у 1920–1930‑х рр., серед яких відзначимо праці В. Щербаківського12, С. Сидорович13, С. Таранушенка, який вважав писанку не лише «як документ сивої давнини», а як «факт мистецької народної творчости»14.
Писанкарство Бойківщини докладно проаналізував М. Скорик15. Варто згадати й окремі видання «Українські писанки» Е. Біняшевського16, В. Мицика17, альбом З. Єлиїва «Двадцять кіп писанок», куди увійшло 75 таблиць18. Із видань ХХІ ст. відзначимо низку альбомів В. Манько, дослідниці та писанкарки, яка талановито відтворює численні зразки писанок з музеїв України19. Важливу інформацію про писанки авторка цієї праці почерпнула з численних невеликих статей, опублікованих в часописах та збірниках (Tygodnik, Tygodnik Powczechnyny, Lud, Wisła, Ziemia, Киевская Старина, Нова Хата, Сяйво тощо).
Збірка МЕХП є найбільшою в Україні – нараховує близько 13 тисяч одиниць збереження. Ця колекція потребує спеціального серйозного дослідження, адже дотепер її докладно не вивчали20: про загальну характеристику або аналіз окремих предметів спорадично йшлося у розділах до колективних монографій21, статтях у періодичних виданнях22, путівниках23 чи альбомах (переважно подавались лише ілюстрації)24. Трохи більше інформації про окремі писанки зі збірки МЕХП подано у текстах та ілюстративному ряді новіших колективних праць25.
Збірка складається з колекцій кількох музеїв, головно Музею при Науковому товаристві імені Шевченка, Промислового музею у Львові, Музею графа Влодзімежа Дзєдушицького та інших колекцій. У фонді представлено зразки писанок із різних історико‑етнографічних регіонів. Вагомою джерельною базою цього дослідження є передусім самі пам’ятки, а також наукові та науково‑популярні публікації, альбоми, Інвентарні книги Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (далі ‒ МЕХП), зокрема Музею Наукового товариства імені Шевченка26.
Невелика частина українських писанок у фонді датована кінцем ХІХ століття — найдавнішою є пам’ятка 1882 р., що походить з Опілля, зокрема зі с. Острів (п. Львів)27. (230). Група з писанок з Гуцульщини, Поділля та Волині датована 1890‑ми роками. 1890 р. позначено писанки з Москалівки (п. Косів, Гуцульщина). Дві з них по всій поверхні полів декоровано мотивами хрестів, третя зображеннями оленів.
На писанці із Слобідки (Поділля) поміж мотивами «ланцюжків» є написи «Христос Воскрес. 1891 р». Писанки 1894 р. з Волині характеризуються поділом на два поля та досить великими зображеннями тварин і птиць.
Найчисельнішою за обсягом є колекція пам’яток від початку ХХ ст. до кінця 1930‑х років. У декорі писаок 1907 р. з Волині переважають рослинні мотиви: «калиновий лист», гілочки, «ружі». 1930 р. датована писанка із Гермаківки (п. Мельниця‑Подільська, Поділля).
Важливо проаналізувати основні етапи створення писанок — від часу написання до характеристики їхніх художніх особливостей, зокрема типів декору, провідних мотивів і зображень тощо. В кінці ХІХ ст. в Україні писанки писали по‑різному, переважно з початком Великого посту, з Середопістя чи Хрестопоклінної Неділі, з останнього тижня посту і аж до Великодньої П’ятниці та Суботи, Вознесіння, Провідної неділі, рідше Зелених свят28. Писання писанок найчастіше переносилося на останній тиждень посту, зокрема п’ятницю, адже тоді не можна було виконувати важку працю. Натомість робота з писанками вважалася «богоугодною» справою, «заняттям, милим Богові», «Службою Божою»29.
У повіті Кам’янка‑Струмилова це продовжувалося до Вознесіння, у деяких населених пунктах Гуцульщини (Брустурів) до Зелених свят, у Потеличі (до 8 травня), Лаврикові (до св. Юрія), Білій (до св. Миколая). Це було пов’язано з тим, що тамтешні писанки користувалися великим попитом на прощах і ярмарках, які проводилися в той час30.
Писанки виготовляли здебільшого жінки і дівчата, дуже рідко — чоловіки. На Гуцульщині, як зазначав В. Шухевич, писанками займалися «вправні до того і терпеливі жінки»31. Майстрині часто вважали свою роботу «родом таємничої функції»32. І. Гургула слушно зауважувала, що «…взористі писанки чи барвні крашанки є доказом мистецької творчости і оригінальности жінок»33.
В Інвентарних книгах чи на самих писанках лише зрідка трапляються прізвища або ініціали авторок; писали дівчата від 14‑ти років, а частіше 16−19‑ти рр. зі «скінченою народною школою», жінки 21−26 років34. У деяких селах це робили старші жінки, писанки яких вирізнялися давніми мотивами. У с. Нівра Борщівського повіту (Західне Поділля) писанки виготовляла «стара неграмотна жінка, а окремі мотиви орнаменту були тільки на її писанках»35.
Значно рідше авторами писанок були чоловіки, здебільшого неодружені36: «парубок літ 20, глухонімий» (Незвисько); хлопець літ 21 (Белзець); «глухонімий газда літ 31» (Незвисько)37 або «селянин літ 40 з укінченою народною школою», який у 1908 р. був «найлучшим писанкарем в селі» − йдеться про с. Хащів, (п. Турка, Бойківщина)38. За дослідженням С. Сидорович, писанками займалися й хлопці зі Старого Села (п. Львів, Опілля)39.
«Писарками» або «писанчарками» на Гуцульщині, Бойківщині, Опіллі та в інших регіонах називали жінок, які створювали писанки за гроші для тих родин, в яких не було дорослих дівчат або загалом осіб, які могли писати писанки40. На Гуцульщині таких майстринь називали «спеціалістками»41. Професор Д. Горняткевич був свідком того, як одна вже літня писанкарка на Гуцульщині «протягом трьох днів розмалювала 30−36 писанок»42, при тому, що вона виконувала всі свої господарські справи і доглядала за малою дитиною.
Орнаменти на писанках створюють за допомогою спеціального інструмента: це «писальце», «писачок», «писак», «пищок», «кистка», «кистка», «кисточка», «кістка», «кєстка», «кулька», «дідик», «мигулка», «мігулка», «рильце», «кошичок», «канюк», «качало» тощо. Почергово розписані писанки опускали у барвник від найсвітлішого до найтемнішого кольору, себто в жовтий, потім зелений, червоний, згодом чорний.
Деякі фарби писанкарі готували самі з природних матеріалів, тобто рослин з їхньої місцевості, інші купували в крамницях43. Жовту переважно робили на основі кори з дикої яблуні44, з молодих бруньок вільхи або тополі, горицвіту, гречаної полови45. Зелений колір українці отримували з озимини, головно жита, а також іншого збіжжя і трав, листя барвінку, з бобу, ягід дикої бузини або чорної мальви, цвіту ліщини, каштанового листя або молодого барвінку46. Для виготовлення червоного кольору в Україні дуже поширеним був відвар з лушпиння цибулі. Темні кольори отримували від кори дуба, чорної вільхи, з шишок вільхи, ягід чорної бузини, чорниць47, кори чорного клена.
Надзвичайно цікавим є питання про традиційність барв на писанках, застосування кольорових узорів у певних комбінаціях, символіку кольорів. Так, у повіті Городенка було зафіксовано, що хто хоче мати чорні ягнята, то дає вівчареві на Великдень чорні «галунки», а хто білі – дає звичайні зварені яйця48.
В Україні писанки відзначалися поліфункціональністю: обрядова, оберегова, ігрова (ігри в «навбитка», «навкотка», «у сліпця» тощо), декоративна. Окремі писанки зберігали цілий рік — причиною цьому була не лише оберегова чи декоративна функції, а й намагання зберегти «незвиклі» узори49.
Дівчата дарували писанки − нареченому та іншим хлопцям50, старші люди — в знак примирення і дружби. Інколи писанка була «перекупним матеріалом»: за часів панщини відкуповувались у євреїв аби мати можливість іти до церкви на Великдень. У Борщівському повіті з цієї нагоди навіть виготовляли спеціальні розписані яйця51. Матері з Бойківщини розписували великодні яйця для своїх дітей (для ігор на Великдень, дарували їм на уродини) та інших членів родини, хрещені мами для похресників. Крашанки померлим малим дітям клали у домовини — в праву руку або біля їхньої голови (Бойківщина)52.
Писанки, як один із видів народного мистецтва, пов’язаний із розписом яєць, здебільшого курячих, рідше гусячих, качачих, голуб’ячих, воронячих тощо. За способами прикрашення і техніками розпису писанки можна поділити на такі різновиди: крашанки, дряпанки та розписані воском за допомогою прийому накраплення, шпильки (булавки) або писачка (писальця).
Найпростішими у виготовленні вважаються крашанки — яйця, пофарбовані в один колір (жовтий, синій, зелений, золотистий, фіолетовий, чорний) без будь‑яких візерунків. Забарвлене однією фарбою варене яйце здебільшого називали «галункою», хоча дослідники зафіксували й назви «слива», «сливка», «алунка», «галка» «гавка», «великодниця.
З кінця ХІХ ст. на Бойківшині, Лемківщині та Надсянні поширеною була техніка розпису шпилькою. Круглою голівкою шпильки, якою набирали розігрітий віск, виводили оригінальний штрих із округлим потовщенням на одному кінці та загостренням на іншому. „Стилево написана писанка викликує вражіння, наче б ціла її поверхня кружляла, була в руху“, − захоплено писав М. Скорик53. Серед узорів найбільш уживаними були мотиви „на звіздки“ чи „півзвіздки“ у найрізноманітніших комбінаціях (Бітля, п. Турка, 1913 р.). „(Лукавиця, Лемківщина; 1928 р.). Мерехтливою видається композиційна схема, у якій на кінцях поєднано мотив «на звіздки» та два горизонтальні ряди «півзвізд» під нахилом (Кельнарова, Надсяння;).
Шкрябанки («скрябанки», «різьбянки», «різблянки», «дряпанки») – це по суті декоровані крашанки — яйця, суцільно пофарбовані в один колір та прикрашені витонченими візерунками за допомогою шила або гострого ножа, рідше краю коси чи серпа. В основі декору значної кількості бойківських різьблянок рослинні узори: гілочки (Ясениця Замкова, п. Турка; 1936 р.); «вазони» (Старі Богородчани, п. Богородчани; 1929 р.) тощо. Перевага рослинних мотивів, ймовірно, пов’язана з технічними можливостями.
Писанки — великодні яйця, декоровані малюнками у два або більше кольорів з використанням двох способів воскового резервування: накрапування («цяткування») воском та розпис писальцем. У багатьох регіонах України застосовували техніку крапання, коли капали восковою свічкою на яйце. Натомість «крапанки» («накрап’янки») інколи виготовляли за допомогою гребеня і твердої щітки, відтак створювали різнокольорові крапки (Калуський повіт)54.
Найбільш поширеним був розпис писачком − на яйце наносили восковий візерунок, а потім занурювали у фарби. Зазвичай поверхню яйця розділяють поздовжніми тонкими поясками, рідше — поперечними поясками. Писанки, які не мали поясків, називали «безпоясницями»55.
Те, що архаїчні мотиви, головно геометричні (в тому числі солярні знаки та хрещаті композиції), найдовше збереглися на Поліссі, Гуцульщині, Бойківщині та Лемківщині, пояснюють тим, що упродовж віків ці регіони були малодоступними. Відтак, геометричний орнамент, який є найстарішим, вважається «своєрідним письмом, графічним уявленням якоїсь ідеї»56.
У писанковій орнаментиці свастика як один із її провідних мотивів, має різні назви, зокрема «ломаний хрест», «гачковий хрест», «драпачки, „вінички“, „млиночок“57, „вітрячок“58 та менш вживані – „кривулька“, „косиця“, „лелія“, „листки“59, „тетраскель“, „чотириніг“60. Особливо поширеним знак „свастики“ чи „саввастики“ простежуємо в оздобленні бойківських та лемківських писанок (Улазів, п. Чесанів, Надсяння, 136) (Сторожі Великі, Лемківщина, 021; Покуття; Добромиричі, Холмщина, 034; Лобухова, Бойківщина). Менше прикладів писанок з мотивом трикветра („триніг“, „рута“, „горіховий лист“, „павук“) як символу обороту Сонця на небі та символу плодючості. 037
У писанковій орнаментиці збереглося чимало назв мотиву „рожа“, зафіксованого у різних регіонах (Гуцульщина, Покуття, Поділля, Опілля і т. ін.): „ружа“ (найпоширеніша), а також „поперечні ружі“, „шість руж“, „поздовжні ружі“, „півружі“, „Божі ружі“, „зірката рожа“, „подвійна рожа“, „пуста рожа“, „повна рожа“, „бокова ружа“ тощо. Для увиразнення місця мотиву „ружі“ слід виділити кілька його композиційних варіантів: від найпростішого одноколірного до багатобарвних: подвійна триколірна „ружа“, повна „ружа“, „гачкова ружа“, „рожа“ з гачками і зубцями; 038 154 161 218 від чотирьох до шести „руж“; „ружа“ як доповнення до основного мотиву; „ружі“ укладено на обох кінцях писанки. 204, 232
В оздобленні писанок Бойківщини, Лемківщини та Надсяння важлива роль відводилася крапкам (звідси мотив „на кропки“) ‒ у сполученні з іншими мотивами автори наділяють їх певним змістом („на кропки і сосни“, мотиви крапчастих розеток та ромбів) або в обрамленні окремих елементів: Сторожі Великі, п. Сянік, 1911 р. Лемківщина; 027). Певна роль відводилася й рискам, кривулькам, трикутникам, квадратам, ромбам, ланцюжкам тощо.
У писанковому розписі провідне місце посідають хрещаті мотиви у найрізноманітніших комбінаціях з іншими елементами. У композиційних схемах лемківських писанок мотив хреста є переважно доповнювальним (Чорноріки, п. Кросно. Лемківщина; 001). Значно більше варіантів з мотивами хрестів („хрестом“, „на хрести“) знаходимо у декорі бойківських писанок (Тернавка, п.Сколе; Потік Великий, п.Турка)61, натомість інваріантністю позначено композиційні схеми з грецькими хрестами на площинах холмських і бойківських писанок: (Молодятичі, п. Грубешів; 032); (Болехів, п. Долина; 009; Нижня Яблунька, п.Турка; 025).
Багатством форм вирізняються композиції з хрестами у розписі гуцульських та покутських писанок ‒ „хрест“, „хрести“, „хрещики“, „хрестата“, „хрестком“, „паска“, „Воскресна“ або „Великдень“. Серед варіантів: великий хрещатий хрест на обох полях писанки (1929 р.; п. Коломия; 043), інколи з зубчастим обрамленням; великий хрещатий хрест на писанці без розподільчого пояска (1911 р.; п. Косів. 062) Поодинокі хрести різної форми, розділені поясками, дали назву писанці „попові ризи“ (Пістинь, п. Косів; 049). В основі композиційної схеми „хрестатої“ писанки поділ на чотирикутні поля з малим грецьким хрестом у центрі кожного та поєднанням традиційної для Гуцульщини палітри кольорів — білого, жовтого, зеленого на брунатному тлі ‒ (п. Косів). 064
Оригінальні писанки із назвою мотива „хрестом“ писали й на Поділлі ‒ бачимо поєднання прямих і грецьких хрестів (Нівра, п. Борщів. 1913 р.; 213) та Опіллі (Стільсько, п. Жидачів. 1913 р. 229).
Прикметно, що на Буковинському Підгір’ї К. Ластівка зафіксував рідкісні в українському писанкарстві узори, пов’язані з хрестом та іншими елементами сакрального типу: „Божа ручка“, „Богородиця в чипци вчинила“ (Дихтинці). Унікальними видаються писанки „Понеділок“, „Середа“, „П’ятниця“ (дні Страсного тижня) ‒ з мотивами хрестів різних форм62.
Звертаємо увагу на ще один мотив геометричного орнаменту, який у прикрашенні писанок застосовували в різних регіонах України. Йдеться про „клинці“ ‒ складний лінійний рисунок із сорока трикутників, які у християнські часи набули нового змісту і тлумачення. Мотив найбільше поширений на Опіллі, Бойківщині, Поділлі, Волині, Слобожанщині. В. Шухевич зафіксував такі назви писанок: „клинчики“, „півклинчики“, „триклинчики“, „сорок клинчиків“, „жовтоклинчики“63. Інші назви ‒ „клинчиста“ (Незвисько, 1913 р.), „клинці“ (Белзець п. Золочів). Візерунок „в сорок клинчиків“ на Бойківщині міг мати різне тло та різні способи заповнення трикутників (Витвиця, п. Долина, „на клинці і кропки“ (Якубів п. Долина. Бойківщина). У Якубові хрещату схему з подвійним „клинцем“ разом із „сосною“ називали „на смерічки і на клинці“ (139).
Одним із найпоширеніших та загадкових знаків, що символізує рух і життя, є безконечник. Його форму інколи ототожнювали з „кривим танцем“, мотив має обрядово‑містичну функцію ‒ „пасічник іде до пасіки похристосуватися зі своїми ярими бджолами й несе їм безконечника“64. На Поділлі писанку з таким мотивом називали „безконечна“ (Шупарка, п. Борщів) або „безконечник клинковий“ (п. Брацлав), на Гуцульщині ‒ „безконечна“ або „півбезконечна“65 ‒ мотив безконечника міг бути головним або доповнювальним. 061 (200, Яструбна, Вінниччина).
Невелику групу складають писанки, в основі декору яких мотиви, що нагадують побутові предмети: „вікна“, „віконця“, „вітрак“, „вітряки“, „вітрячок“, „вітрячком“, „млини“), „колодки“, „бесаги“, „барильця“, „драбини“, „драбинки“, „калитки“, „граблі“, „гребінець“, „гребінчики“, „грабельки“, „грабельця“. Писанки з „граблями“ писали у різних регіонах України — Копичинцях (Поділля), Виженці(Буковина).
У декорі писанок рослинний орнамент слід аналізувати, починаючи від найпростіших („квіти“, „листки“) до складніших мотивів ‒ „гілка“‒»букет» ‒ «вазон» чи «дерево життя». Прикметно, що українцям притаманні глибокі відчуття краси природи, землю називають «великою матір’ю», а любов до неї розвиває культ краси66.
Подаючи «квітки» на площинах яєць, майстрині користувалися трьома типами поділу: на два-, чотири або вісім піль. (Височани, п. Сянок. Лемківщина. 126). (Руска Молдавиця. Буковина. 1911 р. 093). (Лужани, п. Кіцмань; 089). В оздобленні писанок необхідно відзначити мистецькі комбінації мотивів листків. Варіативність мотивів «гілок» на писанкових узорах полягає в їхній подачі на площині писанок, наявністю чи відсутністю роздільних ліній, розміром, листками та розетками. (099) (107). Одні візерунки у розписах писанок сокальського повіту містять контурне обведення (Корчів. МЕХП. 236), інші ‒ виразні живописні ознаки (Себечів. 1929 р.; 253).
У мистецтвознавчих дослідженнях з української орнаментики вчені значну значну увагу приділяли мотиву «вазона» (М. Біляшівський, Ф. Вовк, Ю. Павлуцький, К. Широцький, А. Будзан, М. Станкевич, О. Найден, М. Селівачов, М. Юр). Авторка цієї статті докладно розглядала варіанти названого мотиву у декорі народної кераміки67. Мотив вазона, так поширений у різних видах народного мистецтва, подібно представлений і в писанкарстві ‒ з вазою або без неї, розкішними гілками та листками тощо.
Фондова збірка писанок характеризується багатоваріантністю схем «вазонів», однак переважають композиції з вертикальними структурами (Самушин, п. Заставна. 084; Барбівці, п. Вашківці 091). Мінімалізм у рисунку «вазона» лемківських майстрів (у ромбоподібній посудині одна «сосна») збагачено символами «зірки», зигзагу і «драбини» (Лукавиця, п. Ліско. 1928 р. 124).
Зооморфні мотиви на фондових писанках можна укласти у такі основні групи: зображення тварин, риб і птахів. Загалом таких писанок, порівняно, наприклад, з пам’ятками, оздобленими рослинним орнаментом, небагато. Так, у декорі бойківських, лемківських і холмських писанок звіриний орнамент переважно не відтворює цілих тварин чи птиць — звідси назви мотивів «курячі лапки», «курячі лаби», «гусячі лаби», «качачі шийки», «гусячі крила», «крильця», «курячі крильця», «заячі вушка» тощо.
Особливе місце в іконографічній традиції Прикарпаття посідав образ оленя, «золоторогого», граційного, що сприймався як символ Христа. Зображення двох оленів обабіч мотиву «мальованка» дало назву композиції «Ясла». 242
Кілька варіантів зображень коней характеризується творчим мисленням авторів писанок, які намагалися подати їх по‑різному, зокрема у спокої чи русі, як основні мотиви, так і в розподільчих поясках (п. Косів. 070).
Риба як символ Ісуса Христа також була серед зображень писанкового орнаменту. Гуцульські писанкарі компонували її здебільшого на площинах писанок (п. Косів — Космач, Москалівка, Пістинь; 053. 068). Водночас лемківські майстри зображували риби більш стилізовано, часто не добираючи кольорів (129). Велика риба яскравого жовтого кольору — один з головних мотивів писанки-»безпоясниці» (п. Сокаль, 254).
У багатьох видах народного мистецтва поширеними є зображення птахів, яких вважали символами душі й духу. Спокійною та виваженою є композиція з зображеннями чотирьох птахів (два з них у лету) (п. Сокаль. 1913 р. 252), чотирьох птахів з дзеркальною симетрією (265), що нагадують зображення птахів у декорі сокальської кераміки другої половини ХІХ століття. Подільські образи птахів подано з великими грудками посеред звивистих гілок (194; 196).
У фондовій збірці є лише кілька писанок з фігурними зображеннями людини у побуті: пам’ятки з Бойківщини (побутова сценка «на хлопця і коня»; Якубів, п. Долина; Підляшшя (три антропоморфні фігури з гілкою у правій руці; Борсуки, Підляшшя), Надсяння (фігура жінки з люлькою у повен зріст, на червоному тлі восковий розпис білого кольору; Мостиська; 005).
Варто виокремити й писанки, оздоблені унікальним та рідкісним восковим розписом сакрального змісту — йдеться про релігійні сценки на трьох писанках з Покуття (Незвисько), які написав 20‑літній місцевий хлопець: «Св. Трійця», «Розп’яття», «Благовіщення», «Різдво»; «Св. Покрова», «Вознесіння»; «Св. Стефан», «Хрещення», «Св. Трійця», «Св. Миколай» (145, 227).
У писанкарстві Гуцульщини, Покуття та Поділля особливе місце посідають зображення церков та дзвіниць. Зафіксовано такі їхні назви: «церква», «церковця», «дзвони», «звіничка», «капличка», «монастирі» («манастирі»). Поширеними є композиційних схеми «церковці»: одна у медальйоні (066); вісім у мотиві «монастирі» (п. Косів. 1911 р. 052). (п. Заліщики 267).
Елементами декору є й написи на писанках. Найбільше їх пов’язано із святом Великодня: «Христос Воскрес», рідше трапляється абревіатура «ХВ» та назва писанки − «гач ко ва» (Космач 178). В інших написах йдеться про авторів писанок, «Пазя Дробко», «Міхась Дробко» та «Стефан Маркович», «Анна Кубаєвич» із Пилипів (Покуття), «Варвара Бойчук» (Космач). 146 072
Написи переважно подано писаним шрифтом, рідше — друкованими літерами 209 211 Деякі писанки повністю вкрито текстами, зокрема фрагментом молитви (Себечів, Сокальський повіт) чи написом «Боже, Україну спаси» (Хутомичі, Сокальський повіт). 251 283 284
Упродовж віків писанка для українців була і є неодмінним атрибутом великоднього кошика, оберегом для родини. Точність нанесення рисунка, завжди вдалий поділ сферичної поверхні яйця, ритміка і традиційність кольорової гами — все це сприяло тому, що писанкові розписи стали справжніми мистецькими творами. Мистецтвознавчий аналіз композиційних схем, основних орнаментальних композицій та мотивних переплетень підкреслив значущість збірки писанок у МЕХП.
1 Волков Ф.К. Отличительные черты южнорусской народной орнаментики. Труды Третьего археологического сьезда в Киеве. Т. ІІ. Киев, 1878. С. 317–326.
2 Украинский орнамент. Вышивки, ткани, писанки (собрала и привела в систему Ольга П. Косачева). Киев, 1876.
3 Литвинова П. Южнорусский орнамент: Альбом вышивок, тканей, писанок. Киев, 1878.
4 Wzory przemyslu domowego. Wyroby włościan na Rusi. Lwów, 1889. Seria Х.
5 Kolberg O. Pokucie. Kraków. 1882.
6 Сумцов М. Писанки. Киевская Старина. Киев, 1891 (май‑июнь). С. 181–209, 363–383.
7 Krček F. Pisanki w Calicyi. Lud. T. 4. Lwow, 1898. S. 186–231.
8 Кордуба М. Писанки на галицькій Волині. Матеріали українсько‑руської етнології / За ред. Хв. Вовка. Т. 1. Львів: Б. в., 1899.
9 Sokalski B. Powiat Sokalski. We Lwowie: nakładem museum im. Dzieduszyckich, 1899. S. 204–218.
10 Описание коллекции народных писанок Лубенского музея Е.Н. Скаржинской: с альбомом из 33 хромолитографированных и 12 черных таблиц (всего 2219 рисунков) / составил С.К. Кульжинский. Москва, 1899. Вып. 1. 1899.
11 Шухевич В. Гуцульщина. Видання друге. Верховина, 1999. Четверта частина. С. 220–231.
12 Щербаківський В. Основні елементи походження орнаментації українських писанок та їхнє походження. Прага: Видання українського історично‑філологічного товариства в Празі, 1925. 34 с. 1999 р. авторка цього дослідження перевидала зазначену працю зі своєю вступною статтею і коментарями (див.: Івашків Г. Вадим Щербаківський і його студія «Основні елементи походження орнаментації українських писанок та їхнє походження». Українознавство: документи, матеріали, раритети. Івано‑Франківськ, 1999. С. 219–278).
13 Савина Сидорович — етнограф, педагог і громадська діячка, упродовж 1925–1929 рр. навчалася у Державному інституті ужиткового мистецтва у Варшаві. Вона авторка ґрунтовної праці «Pisanki ukraińskie. Pisanki wszesnohistoryczne». Praca ręczna. Rocznik. Warszawa, 1927. S. 20–49, 10 табл. Рукописні матеріали зберігаються у фондах Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Архів С. Сидорович на стадії опрацювання.
14 Таранушенко С. Українські писанки, як пам’ятки народнього малярства (До постановки питання). Наукові записки: Праці науково‑дослідної кафедри історії європ. культури. Вип 3. Харків, 1929. С. 449–457.
15 Скорик М. Бойківські писанки (нарис). Літопис Бойківщини. 1934. Ч. 4. С. 20–28, 5 табл.
16 Українські писанки / вст. ст., акварелі та впорядкування Е. Біняшевського. Київ, 1968.
17 Писанки / зібрав і зладив В. Мицик, змалював О Фисун. Київ, 1992.
18 Єлиїв З. Двадцять кіп писанок. Рочестер, Нью‑Йорк: Самвидав, 1994. 75 с.
19 Манько В. 1464 взірці українських писанок. Львів: Свічадо, 2005. 45 с;Їі ж: Українська народна писанка. Науково‑популярне видання. Львів: Свічадо, 2008. 80 с.
20 У довіднику по фондах музею за 1956 р. стаття про писанки відсутня (див.: Довідник по фондах українського державного музею етнографії та художнього промислу Академії наук УРСР. Київ, 1956).
21 Суха Л.М. Писанка. Нариси з історії українського декоративно‑прикладного мистецтва. Львів, 1968. С. 99−101;.
22 Гвоздевич С. Унікальна колекція писанок Музею етнографії та художнього промислу. Народознавчі зошити. 1997. № 3. С. 205−206.
23 Ляшенко О. Писанка. Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України. Путівник. Львів: Інститут народознавства НАН України, 1996. С. 54−55.
24 Павлюк С., Чмелик Р. Скарби Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України. Альбом. Львів, 2005. Іл. 46 −53.
25 Ляшенко О.Г. Писанки. Гуцульщина. Історико‑етнографічне дослідження. Київ, 1987. С. 422–431; Ляшенко О.Г. Писанки. Бойківщина. Історико‑етнографічне дослідження. Київ, 1983. С. 295–297; Ляшенко О.Г. Писанки. Поділля. Історико‑етнографічне дослідження. Київ, 1994. С. 434–438; Ляшенко О., Горбаль М. Писанка. Лемківщина: у 2‑х томах. Т. 2: Духовна культура. Львів, 2002. С. 317–329; Олійник О. Писанка. Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули. Харків, 2020. С. 324–334; Олійник О. Писанка. Етнографічні групи українців Карпат. Бойки. Харків, 2020. С. 529–536; Олійник О. Писанка. Етнографічні групи українців Карпат. Лемки. Харків, 2020. С. 303–310.
26 Повна версія статті буде опублікована в одному з найближчих номерів «Народознавчих зошитів».
27 У статті подаємо інформацію про походження писанок за тодішнім територіальним поділом — повіти та губернії. У каталозі проекту вказано і сучасний поділ.
28 Відомості для дослідження Ф. Крчека у 1897 р. збирало 199 інформаторів зі всієї території Галичини. Див.: Krček F. Pisanki w Calicyi. S. 201; Sokalski B. Powiat Sokalski. S. 210.
29 Sydorowycz S. Pisanki ukraińskie. Pisanki wszesnohistoryczne. S. 38.
30 Ibid.
31 Шухевич В. Гуцульщина. Ч. 4. С. 220.
32 Горняткевич Д. Роля жінки в повставанні українського нар. мистецтва. Нова Хата. Ч. 9. 1930. С. 2.
33 Гургула І. Роля жінки у зберіганню людового мистецтва. Нова Хата. Львів, 1930. Ч. 1. С. 5.
34 Інвентарні книги Музею НТШ.
35 Інвентарна книга Музею НТШ № ІІ. С. 6.
36 З повітів Городенка, Перемишляни, Яворів. Див.: Krček F. Pisanki w Calicyi. S. 201.
37 Інвентарна книга Музею НТШ № ІІ. С. 16.
38 Інвентарна книга Музею НТШ № ІІ. С. 13.
39 Сидорович С. Українські народні писанки та використання їх орнаменту в сучасному декоративному мистецтві. Відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Ф. 317. Папка 20.
40 Sydorowycz S. Pisanki ukraińskie. Pisanki wszesnohistoryczne. S. 39; Скорик М. Бойківські писанки (Нарис). С. 23.
41 Fischer W. Pisanki na Huculszczyźnie. Ziemia. 1922. S.135.
42 Горняткевич Д. Роля жінки в повставанні українського нар. мистецтва. Нова Хата. Ч. 6. 1931. С. 4.
43 Про ці питання маємо досить розлогі відомості, зафіксовані в Інвентарних книгах від інформаторів, які збирали їх та писанки для Музею НТШ.
44 Шухевич В. Гуцульщина. Ч. 4. С. 221.
45 Інвентарна книга Музею НТШ № ІІ. С. 38−39.
46 Онищук О. Як виготовити рослинні фарби. Писанка. 1994. Ч. 1. С. 9.
47 Krček F. Pisanki w Calicyi. S. 215.
48 Ibid. S. 226.
49 Ibid. S. 228.
50 Скорик М. Бойківські писанки (Нарис). С. 22.
51 Гургула І. Звичаї і повір’я, зв’язані з писанками. Нова Хата. 1928. Ч. 4. С. 4.
52 Скорик М. Бойківські писанки (Нарис). С. 25.
53 Там само.
54 Sydorowycz S. Pisanki ukraińskie. Pisanki wszesnohistoryczne. S. 43.
55 Смолій Ю. Писанкарство. Історія декоративного мистецтва України. Мистецтво ХІХ століття. Том третій. Київ: ІМФЕ, 2009. С. 197.
56 Горняткевич Д. Роля жінки в повставанні українського нар. мистецтва. Нова Хата. Ч. 9. 1930. С. 3.
57 Щербаківський В. Основні елементи орнаментації українських писанок та їхнє походження. Студія. Прага: Видання українського історично‑філологічного товариства в Празі, 1925. С. 7–9.
58 В кінці ХІХ ст. мотив «вітрячка» вважали одним з найпоширеніших у писанкарстві Польщі. Див.: Dowgird T. Pisanki. Wisła. T. ІV. 1890. S. 822.
59 Горняткевич Д. Роля жінки в повставанні українського нар. мистецтва. Нова Хата. Ч 10. 1930. С. 3.
60 Сумцов М. Писанки. С. 369.
61 Скорик М. Бойківські писанки (Нарис). Табл. І (2/1), табл. 3 (10а).
62 Ластівка К. Орнаментика писанок на Буковинському Підгір’ю. Нова Хата. 1932. Ч. 5. С. 2. Рис. 1.
63 Шухевич В. Гуцульщина. Ч. 4. С. 226.
64 Максимович М. Дні та місяці українського селянина. Київ, 2002, с. 34−35.
65 Шухевич В. Гуцульщина. Ч. 4. С. 226
66 Янів В. Українська вдача і наш виховний ідеал. Нариси до історії української етнопсихології. Мюнхен, 1993. С. 211.
67 Івашків Г. Мотив «вазона» в українській народній кераміці ХVІ ‒ першої половини ХХ століть. Народознавчі зошити. 2000. № 5. С. 860–889; її ж: Декор української народної кераміки ХVІ ‒ першої половини ХХ століть. С. 260–288.